Заборону звільнення в період тимчасової непрацездатності або перебування працівника у відпустці встановлено
лише для звільнень з ініціативи роботодавця. Цю заборону визначено наступними нормами:
1. Частиною 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП). Тобто, працівника не можна звільняти за підставами, передбаченими цією статтею КЗпП, у період його відпустки або тимчасової непрацездатності. Але існують винятки, коли таке звільнення допускається, а саме:
- на підставі п. 5 ст. 40 КЗпП – у разі нез’явлення на роботі протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності працівника;
- на підставі п. 13 ст. 40 КЗпП. У ст. 40 КЗпП є 2 пункти 13, це законодавча помилка. У першому йдеться про звільнення у разі відмови працівника Бюро економічної безпеки (далі – БЕБ) від проходження атестації або прийняття атестаційною комісією рішення про неуспішне проходження працівником БЕБ атестації. У другому – про звільнення у разі набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено за вчинення злочину проти основ національної безпеки України;
- у разі звільнення працівників у зв’язку з повною ліквідацією підприємства, установи, організації.
2. Частиною 3 ст. 41 КЗпП. Ця норма передбачає, що правило про заборону звільнення у період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці, передбачене ч. 3 ст. 40 КЗпП, поширюється на випадки звільнення на підставах, передбачених пунктами 1-3, 4-5 ч. 1 та ч. 2 ст. 41 КЗпП.
У всіх інших випадках звільнення працівників, зокрема, на підставах, передбачених
статтями 36,
38,
39 КЗпП, допускається у період тимчасової непрацездатності та відпустки.
Про можливість звільнення за власним бажанням під час тимчасової непрацездатності зазначає також Мінсоцполітики у листі від 27.04.2012 № 70/06/186-12.
Утім, це загальні правила, які у період дії воєнного стану застосовують з урахуванням норм, передбачених Законом України від 15.03.2022 № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі – Закон № 2136), про які детальніше поговоримо далі.
Особливості звільнень для періоду дії воєнного стану
Частина 1 ст. 5 Закону № 2136 передбачає, що під час дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у разі перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку). Але в таких випадках у наказі про звільнення зазначається дата звільнення, яка є:
- першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, абопершим робочим днем після закінчення відпустки.
Таким чином, обмеження на звільнення, встановлені статтями 40 та 41 КЗпП, у період воєнного стану не застосовуються, тому працівника можна звільнити у період його відпустки або хвороби. Але, з огляду на формулювання ч. 1 ст. 5 Закону № 2136, таке звільнення фактично відбувається вже після дати закінчення відпустки або тимчасової непрацездатності працівника. Тобто, у разі відпустки наказ про звільнення можливо видати раніше, ще під час відпустки, але датою звільнення буде перший робочий день працівника. Проте, якщо звільнення відбувається під час хвороби, видати наказ раніше не вдасться, оскільки, щоб знати дату звільнення, треба дочекатися закриття лікарняного листка.
Профспілка працівників охорони здоров'я України
Преса
